Версаль – зразок
Європейського парку. Природні парки Великобританії. Духовне явище японського
ландшафтного саду. Філософія ікебан та чайної церемонії
Версаль – один з
наймолодших і найбільш блискучих палаців у світі. Туристи десятками тисячами
осаджують цей дивовижний ансамбль. Версаль споруджувався під
керівництвом Людовіка XIV з 1661 року, і став своєрідним пам’ятником епохи
«короля-сонця», художньо-архітектурним вираженням ідеї абсолютизму. З кінця
XVII століття Версаль був зразком для парадних заміських резиденцій
європейських монархів і аристократії, проте прямих наслідувань немає.
У 1979 році Версальський палац і
парк включені до списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
Регулярний парк Версальського палацу – один з найбільших і значущих в
Європі. Він складається з безлічі терас, які знижуються у міру віддалення від
палацу. Клумби, газони, оранжерея, басейни, фонтани, а також численні
скульптури представляють із себе продовження палацової архітектури
Англійський парк – один з
видів ландшафтного парку. Являє собою довгасту ділянку неправильної форми,
головні елементи якої – річка, звивисте озеро чи великий ставок, зелені луки на
ледь хвилястому (часто штучно горбистому) ґрунті і тінисті групи дерев. В Європі
пейзажні парки стали поширюватись з XVIII ст., перш за все в Англії, де їм
сприяли природні умови. Звідси і пішла назва англійського парку.
У Британії почали рано відмовлятися від
регулярних садів. Виник англійський, пейзажний сад. Він був значно дешевшим за
парк французького зразку, не потребував армії садівників і копіював форми
навколишніх краєвидів.
Японський сад – складний і крихкий для сприйняття твір мистецтва,
який, як і будь-який інший аспект культури, неможливо зрозуміти і вивчити поза
історією культури цієї країни. У свою чергу історія культури сягає своїм
корінням в теперішній релігійний світогляд, що отримав у Японії назву синтоїзм
(поклоніння духам вогню, гір, вітру, дерев, покровителям місцевості, ремесел і
т.д.) У міру проникнення до Японії буддизму (IX століття) відбулося
взаємопроникнення і доповнення цих релігій, що отримало назву подвійного шляху
духів, де синто – це обряди й зовнішній прояв релігії, а буддизм – внутрішній
світ людини. Найбільш відомим і популярним в японському буддизмі вчення секти
Дзен.
Аіноко.
Чайна церемонія, відома в Японії як тяною, є естетичним обрядом, властивим
японській культурі, який визначає порядок і процес чаювання подрібненого в
порошок зеленого чаю матча.
Овіяна численними легендами і переказами, чайна церемонія – зовсім не
звичне чаювання. Вона вимагає дотримання найдрібніших деталей етикету як при
приготуванні чаю, при подачі його гостеві, так і при самому питті. Це мабуть
саме самобутнє мистецтво народу. Згідно легенді, вона бере свій початок з Китаю
з часів першого патріарха буддизму Бодхідхарми.
До Японії чай потрапив в VIII в. Чай підносили Будді. Його пили під час
релігійних ритуалів і медитацій. Ейсай в своїх творах особливо підкреслював
користь чаю для збереження і зміцнення здоров’я.
Фудіко.
Ікебана – японське
мистецтво оформлення букета. Слово «ікебана» означає «живі квіти». Зародження
мистецтва ікебани тісно пов’язане з буддизмом в Японії, де вже в VI столітті
буддійські ченці здійснювали ритуальні приношення квітів на вівтар.
Поступово ікебана розвинулася в окрему школу, навчання в якій те саме що
священнодійства. Складові частини букета утворюють собою символи,
а їх розташування вказує на життя і рух. Основні символи ікебани: небо,
земля, людина.
Ікебана – це асиметричний букет. До його складу входять не тільки квіти,
але й маленькі гілочки. Це можуть бути гілки абсолютно висохлі, з нирками, з
пофарбованими листочками, з квітами. Також букет можуть становити стебла трав,
листя дерев і рослин.
Японський букет – це, перш за все, лінійні аспекти оформлення, за
допомогою яких підкреслюється природна простота природних елементів.
Немає коментарів:
Дописати коментар