Українська література

М. Шашкевич — зачинатель нової української літератури на західних землях. «Руська трійця»

Нова українська література на західних землях

Національний і соціальний гніт був тяжким і в Галичині та Буковині, які входили до складу Австрії. Німецькі, польські, угорські магнати, як і українське панство, дедалі дужче визискували трудовий люд. Щоб укріпити своє панування в багатонаціональній державі, уряд прагнув посіяти розбрат між націями. Насильницькими методами онімечувалося, ополячувалося, мадяризувалося корінне українське населення. У Східній Галичині з 1817 року за спеціальною ухвалою уряду викладання в усіх навчальних закладах проводилося тільки польською мовою. В інших регіонах Галичини українські школи були лише початкові. Русинську мову оголошено «хлопською», «здичавілою», заперечувалися її самобутність, саме право на існування. Тому виникнення української літератури на західних землях затрималося. Українські поети писали оди та панегірики штучною книжною мовою — так званим язичієм, що являло собою мішанину слів церковнослов’янської, російської, польської мов та місцевого діалекту.

Такі твори, звичайно, були незрозумілі народові. Призначалися вони для читачів з багатих верств суспільства, відірваних від трудового люду, байдужих до його страждань і потреб.

Роль «Руської трійці» у національному духовному відродженні.

На початку 1832 року у Львові познайомилися і заприятелювали троє молодих людей: семінаристи М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич. Зблизили їх любов до рідного краю глибокий інтерес до життя простого люду й захоплення ідеєю національного відродження. Всі троє писали вірші, збирали фольклорні твори. Друзі всюди ходили разом, працювали в бібліотеках, відвідували університетські лекції, бували в церкві, вели між собою нескінченні бесіди рідною мовою. За це на глум прозвали їх «руською трійцею».

У тому ж 1823 році молоді люди заснували гурток «Руська трійця», який ставив собі за мету шляхом поширення в народі освіти, видання художніх творів і доступних малоосвіченому люду науково-популярних праць досягти національного відродження Галичини, вибороти громадянські права, відновити єднання з Наддніпрянською Україною.

Гуртківці «Руської трійці» збирали усну народну творчість, укладали рукописні збірки, дещо друкували в польських збірках, вивчали історію України, готувалися працювати серед народу, нести йому знання засобами рідної мови.

Альманах «Русалка Дністрова».

«Русалка Дністрова» — книжка, що вийшла у світ наприкінці 1836 року, але видання її позначено 1837 роком, який і став всіма визнаною датою народження нової української літератури в Галичині. Авторами альманаху була «руська трійця». На звороті титульної сторінки збірки наведено слова видатного чеського вченого Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розквітає надія».

Тираж збірки становив усього одну тисячу примірників, але тільки двісті в той час дійшло до читачів. Решту уряд конфіскував, і книга пролежала в підвалах поліції понад десять років. Лише після революції 1848 року продаж її дозволено. Зміст альманаху.

Відкривався «Передслів’ям» (передмовою) М. Шашкевича, де автор доводив, що руська (українська) мова є не діалектом польської, а самобутньою мовою великого народу, закликав до єднання всіх частин розірваної нації, до праці на благо народу.

Багато місця відведено фольклорним творам, зібраним самими укладачами або взятими з різних збірок. Оригінальні вірші (М. Шашкевича — 6; Я. Головацького — 1; І. Вагилевича —  2). Оповідання М. Шашкевича «Олена», у якому відображено боротьбу народу проти поневолювачів.

Переклади зі слов’янських літератур. «Русалку Дністрову» І. Франко назвав «явищем наскрізь революційним». «Пиши, як чуєш, а читай, як видиш» — фонетичний правопис, яким надруковано «Русалку Дністровую».

М. Шашкевич — зачинатель нової української літератури на західних землях. М. Шашкевич — батько нового народного галицько-руського письменства (І. Франко).

Маркіян Семенович Шашкевич (06.11.1811–07.06.1843). Біографія митця.

М. Шашкевич народився в селі Підліссі на Львівщині в сім’ї священика, побут якої був близьким до селянського. Маючи добру пам’ять, Маркіян ще в дитинстві засвоїв багато пісень, казок та інших фольклорних творів.

Початкову освіту хлопчик здобув у дяка, потім навчався в Золочівській німецькій школі, у Львівській та Бережанській гімназіях.

1829 року Маркіян вступив до Львівської духовної семінарії і водночас записався вільним слухачем на філософський відділ університету. Він одержав місце в семінарській бурсі, харчування й одяг, що було дуже важливо для нього, бо його батько мав ще шестеро менших дітей, а підліська парафія відзначалася великою вбогістю.

У семінарії були дуже суворі порядки, зокрема слухачі могли виходити з її стін лише з дозволу начальства і тільки на визначений час. Якось Маркіян загаявся і повернувся трохи пізнішевід визначеної години. Ця незначна провина спричинила сувору кару: юнака звинувачено у вільнодумстві й у лютому 1830 року виключено із семінарії. Хлопець залишився без будь-яких засобів до існування, бо його батько, розгнівавшись на «неслухняного» сина, відмовився йому допомагати, а незабаром... помер. Маркіяна прихистив рідний брат його матері, теж людина небагата.

Унаслідок тривалого клопотання перед консисторією Шашкевича в 1834 році було поновлено в семінарії. Серед семінаристів Маркіян виділявся своїм гострим розумом, талантами, освіченістю. Коли він був на останньому курсі, Перемишльський єпископ запропонував йому після закінчення семінарії залишитися при консисторії, що давало можливість досягти високих духовних чинів. Проте Маркіян Семенович волів стати простим священиком на селі, щоб вести просвітницьку роботу серед простого люду, шляхом освіти поліпшити його долю.

Закінчивши семінарію, 1838 року, Шашкевич одружився з дочкою священника Крушинського Юлією і дістав парафію в селі Гумниськи, а згодом — Новосілки.

Крім відвідування лекцій на філософському факультеті, багато працює в університетській бібліотеці та приватній книгозбірні магната Оссолінського. Тут юнак читав праці з історії України, зокрема про Запорозьку Січ та боротьбу проти іноземних загарбників. Дуже захопившись державним подвигом Б. Хмельницького, готував до друку його біографію, хоч ім’я видатного українського гетьмана й полководця в Польщі було заборонене. Вивчав також історію і культуру інших слов’янських народів, багато приділяв уваги опануванню іноземних мов. Ці знання давали йому можливість перекладати твори польських, сербських, чеських авторів, а також із церковнослов’янських книг.

Саме в бібліотеці Оссолінського натрапив на перше видання «Енеїди» І. Котляревського, незабаром ознайомився і з граматикою О. Павловського, «Ластівкою» Є. Гребінки, двома томами творів Г. Квітки-Основ’яненка, збірками українських народних пісень, виданих на Наддніпрянщині. Переконавшись, що в Східній Україні вже започатковано літературу народною мовою, Шашкевич замислив продовжити цю справу й у Галичині, але йому не вистачало знань про побут власного народу. Він почав записувати фольклорні твори, вивчав народний побут, розшукував старі рукописи, збирав усілякі пам’ятки української старожитності.

Ще гімназистом почав складати вірші, присвячуючи їх родинним та релігійним святам. Писані вони були «язичиєм», яке в ті часи вважалося мовою руської (української) літератури. Художній доробок М. Шашкевича складається з ліричних віршів, історичних поем, балад, байок, оповідання «Олена». Усі ці твори мають яскраво виражений романтичний характер. Провідні мотиви громадянської лірики — любов до Батьківщини, захист прав трудового люду, утвердження рівноправності рідної мови та культури з іншими, заклик до єднання всіх сил нації на відродження України.

Значна частина віршів поета пройнята громадянською тугою, що було цілком природним в умовах багатовікового національного й соціального гніту («Веснівка»).

 Важливим чинником для пробудження в народі національної свідомості Шашкевич  справедливо вважав пізнання своєї власної історії, а тому саме цій темі присвятив більшість своїх віршів і балад («Ярослав», «Хмельницького обступлення Львова», «О. Наливайку», «Згадка», «Погоня», «Споминайте, брате милі» та ін.).

Не цурався письменник і особистої (інтимної) лірики, ці вірші мають тужливий характер («Думка», «Сумрак вечірній», «Туга за милою», «Лиха доля», «Розлука» тощо). Писав Шашкевич вірші й для дітей, вони вміщені в одному з розділів його «Читанки».

Значну частину художнього доробку письменника становлять байки, писані і прозою, і віршами. Це — реалістичні твори. Історичний твір «Олена», названий самим автором «казкою», є першим у новій українській літературі прозовим твором романтичного характеру.

Одним із джерел збагачення та розвитку українського письменства, зокрема на стадії його становлення, були переклади з інших літератур. До нас дійшло чимало перекладів М. Шашкевича сербських народних пісень, творів сербських, чеських, польських поетів, ритмічною прозою він переклав «Слово о полку Ігоревім».

За життя М. Шашкевича з його художніх творів було надруковано близько десяти. Пізніше, вже після смерті письменника, коли хвиля боротьби за вільний розвиток української культури піднеслася значно вище, його літературна спадщина стала дуже популярною, а тому окремі твори часто з’являлися в альманахах, збірках, в журналах та газетах.

Велике значення для національного відродження мали й наукові праці Маркіяна Семеновича. Одну з них — «Передслів’я» — вміщено в «Русалці Дністровій». Ще в стінах семінарії написано полемічну працю «Азбука і abecadlo», яка 1836 року вийшла в Перемишлі польською мовою. Вона була спрямована проти настирливого прагнення польської шляхти й католицьких клеркалів упровадити латинський правопис у видання українських книг. Митець твердив: «Письменство у кожного народу — це образ його життя, його способу думати, відображення його душі, воно повинно сформуватися і вирости з глибин рідного народу й розквітнути на його ж таки ниві...».

Постійні нестатки, напружена праця, гострі сутички з начальством згубно позначилися на слабенькому здоров’ї М. Шашкевича. В останні місяці життя він осліп й оглух, дуже страждав від надсадного кашлю, болю в грудях та задухи. 7 червня 1843 р., на 32-му році його життя обірвалось. Похований він був у селі Новосілках, а в 1893 році — в 50-ті роковини з дня смерті — останки вірного сина України перенесено на Личаківське кладовище у Львові, на якому здавна ховають видатних людей.

3.4.2. М. Шашкевич «Веснівка» (1835–1836).

3.4.2.2. Тема: звернення квітки до весни з проханням «згорнути весь світ до себе».

3.4.2.3. Ідея: висловлення співчуття весни до квітки з приводу можливої загибелі через імовірний мороз, вихор, бурю.

3.4.2.4. Основна думка: возвеличення краси, яка прагне протистояти лиху.

3.4.2.5. Жанр: літературна веснянка (М. Шашкевич започаткував цю традицію в українській літературі).

3.4.2.6. Композиція: діалог між квіткою і весною.

3.4.2.7. Алегорична спрямованість твору.

Квітка просить весну дати їй таку долю, щоб вона «зацвіла, весь луг скрасила», щоб була, «як сонце, ясна, як зоря, красна...» Звичайно ж, веснівка алегорична. В ясній долі М. Шашкевич уявляв майбутнє України. У долі нашої країни поет передбачає і вихор, і мороз, і бурю. Пророцтво Шашкевича повністю збулося: мороз притиснув — «і краса змарніла». Україна втратила свій національний колорит, стала безликою під пресом тоталітарного режиму.

Веснівка письменника завершується сумно: «Жаль серцю буде». Цей сум і досі проймає наші серця.

3.4.2.8. Художні особливості твору.

Звертання: «Нене рідная!», «Доню, голубко!».

Риторичні оклики: «Нене рідная!», «Доню, голубко!», «Весь світ до себе!».

Порівняння: «була, як сонце, ясна, як зоря, красна».

Зменшувально-пестливі слова: «ненька», «раненько», «любко», «личко», «голівонька», «листоньки».

Метафори: «вихор свисне», «мороз потисне», «буря загуде», «краса змарніє», «личко зчорніє».