Українська література 9 клас

Микола Гоголь. Літературна діяльність письменника,   значення для української  культури. Український фольклор — джерело творів митця української тематики

Микола Васильович Гоголь (01.04.1809–21.02.1852)

Народився письменник 1 квітня 1809 року, у родині дрібномаєтного шляхтича В. Гоголя-Яновського. У роду Яновських були і священики, і козацькі старшини. Миколин дідусь Опанас — миргородський полковий писар, один із його предків — гетьман Іван Скоропадський, інший — переяславський полковник Василь Танський. Раннє дитинство хлопчика минало у родовому маєтку в селі Василівка (Яновщина) на Полтавщині. А ще в селі Кибинці, де були володіння родича Гоголя, фактично головного урядовця імперії  Д. Трошинського. Малий Микола ріс у пошані до козацької старовини, народних традицій, у середовищі творчих, культурних, передових людей того часу. Освіту хлопець здобував упродовж 1821–1828 рр. в елітній Ніжинській гімназії вищих наук — українському відповіднику столичного Царськосільського ліцею. У гімназії панував російсько-імперський казармений дух. Але й тут Гоголь залишався собою: зачаровано вивчав світову літературу, мистецтво, вітчизняну історію, збирав фольклор, упорядковував словник української мови, придивлявся до народного побуту, звичаїв, традицій. Вирізнявся веселою, компанійською натурою, завжди вмів розсмішити однолітків чи захопити цікавою історією, грав комічні ролі в аматорському театрі.

Наслідуючи улюблених авторів (І. Котляревський, В. Трощинський, В. Капніст), М. Гоголь сам почав писати вірші, поеми, п’єсу, навіть повість. Користувався загальноприйнятою тоді в українських культурних колах літературною мовою — російською. А от жартівливі вірші, епіграми складав українською. Робив це постійно і так вправно, що товариші прозвали його «римачем». Жити для романтичного юнака означало стати кимось достойним і славетним, невтомно працювати заради людства, «задля щастя громадян». Тому якийсь час він мріяв присвятити себе юриспруденції, щоб зсередини боротися з «неправосуддям». Але потім знайшов інший, ефективний засіб для втілення своєї місії — слово. Завершивши навчання, Гоголь, як і тисячі інших здібних молодих українців, подався підкоряти столицю (Петербург). Перший петербурзький досвід виявився невдалим. 1829 року. Юний початківець видає під претензійним псевдонімом В. Алов поему «Ганц Кюхельгартен» — явне наслідування німецьких романтиків. І публіка, і критика сприйняли книжку скептично. Розчарований М. Гоголь скупив на останні копійки недопродані примірники і спалив їх. Після даремної спроби стати актором Микола змушений задовольнятися роботою дрібного чиновника по різних відомствах. Одначе впертий козацький нащадок не залишає намагань добитися успіху й визнання.

Навчений гірким досвідом, письменник у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки», змалював добре відомий, рідний і дорогий його серцю український світ, спираючись на вітчизняну фольклорну й літературну традицію. Це переконливо засвідчують бодай епіграфи до всіх ХІІІ розділів повісті «Сорочинський ярмарок». Доторкнувшись до рідної землі, М. Гоголь здобув неймовірні творчі сили. Одразу після виходу «Вечорів...» він, ще зовсім молодий чоловік, став одним із найпопулярніших літераторів Українита й усієї імперії. Окрилений успіхом, митець поринає у вир творчої й наукової праці. Влітку 1832 р. відвідує Україну, понад два місяці живее в рідній Василівці, відновлює гармонію в серці, ще ретельніше вивчає мову, побут, звичаї, фольклор, душу свого народу. У ці роки митець готує статтю про народні пісні, студіює літописи, збирає матеріали для шеститомної історії України, розпочинає роботу над романами «Полонянин», «Гетьман», задумує роман про І. Мазепу. У статті «Погляд на утворення Малоросії» (1834) твердив, що українці — окремий народ, цілком відмінний за характером від російського. На хвилі духовного піднесення М. Гоголь пише і видає (1835) продовження «Вечорів...» — збірку повістей «Миргород».

Гоголь уважав себе українським письменником, який пише російською. Так, прибувши 1846 року на курорт Карлебад для лікування, письменник зареєструвався у книзі визначних пацієнтів: «Пан Микола Гоголь, українець, що живе у Москві, автор кількох російських комедій». В останні роки життя М. Гоголь шукає власного притулку в релігії, відвідує і повертається в Росію 1848 року. З 1851 року мешкає у Москві, де і помирає 21 лютого 1852 року, знищивши всі свої папери. На початку ХХ століття професор І. Мандельштам, аналізуючи стиль Гоголя, дійшов висновку, що мовою його душі була українська. Це виявляється не тільки в лексиці, а й навіть у синтаксисі,— думав він по-українськи, а потім, пишучи, перекладав російською. До революції переважна більшість і наших, і російських читачів, дослідників розглядали

М. Гоголя насамперед в українському літературному контексті. У комуністичну ж епоху імперія цілком присвоїла письменника собі. Символічно виглядає напис на пам’ятнику в Москві: «Великому русскому художнику слова Н. В. Гоголю от правительства СССР». І лише зараз починаємо вивчати Миколу Васильовича не як зарубіжного, а як нашого, українського генія, хоча важко переоцінити його внесок і в російську культуру.