Українська література 9 клас

ІСТОРИЧНО-МЕМУАРНА ПРОЗА.                                                                                                                             

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ. «ІСТОРІЯ РУСІВ»

Водночас козацько-старшинські літописи, які широко розповідають про визвольну боротьбу українського народу 1648–1654 рр.,— це явище унікальне, багато в чому відмінне (і за змістом, і за формою) від літописців київських, тобто староукраїнських.

Найповніше про Хмельниччину, життя народу в той період, його боротьбу за волю і незалежність розповідають літописи Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка. Вони, власне, і становлять вершину українського літописання ХVІІ–ХVІІІ ст. Автори їх — люди бувалі й досвідчені, за плечима яких ґрунтовна освіта в Києво-Могилянській академії, участь в описаних ними епохальних подіях. Видатною пам’яткою кінця ХVІІІ ст. є ще анонімна «Історія русів», в якій знайшли відображення історичні події від часів давніх до 1769 р.

Основними джерелами були спогади самих авторів, свідчення сучасників подій, давньоруські літописи та хронографи, праці чужоземних історіографів, літературні пам’ятки, народні думи, історичні пісні, перекази. Історичні відомості в козацьких літописах викладені в різних жанрових формах: публіцистичних нарисів, переказів та художніх оповідань, розміщених у хронологічному порядку без зазначених дат або стислих повідомлень за роками.

«Літопис Самовидця»

Історія авторства і назви твору. Серед козацьких літописів ХVІІ ст. чільне місце посідає анонімна праця (первинна назва її не збереглася). Видаючи цей рукопис у своїй друкарні, П. Куліш озаглавив його так: «Літопис Самовидця про війни Богдана Хмельницького і про міжусобиці, які були в Малій Росії по його смерті». Досі ще достеменно невідомо справжнє ім’я людини, що ховалася за псевдонімом «Самовидець», є припущення, що це полковник Ф. Кандиба або підскарбій Р. Ракушка-Романовський, писар І. Биховець. Але можна впевнено стверджувати, що автор літопису був козаком зі старшини, близьким до верхівки Війська Запорозького.

Тема твору: зображення подій Визвольної війни 1648–1654 рр. під головуванням Б. Хмельницького та післявоєнної доби.

Ідея: возвеличення Б. Хмельницького, його мудрості, сміливості, рішучості, винахідливості, людяності і водночас засудження тих, хто намагався підступним, зрадницьким шляхом заволодіти гетьманського булавою після смерті видатного народного ватажка.

Основна думка: героїчні сторінки історичного минулого є свідченням того, що народ повинен ушановувати видатних оборонців рідної землі і зневажливо ставитися до ворогів — як внутрішніх, так і зовнішніх.

Ідейний зміст твору. У центрі розповіді — події війни та післявоєнної доби. Автор описує козацькі бунти (полк І. Золотаренка), вбивство гетьмана Брюховецького, події Переяславської ради; правильну політику, впроваджувану Хмельницьким (союз з кримським ханом проти поляків); зраду викупленого Хмельницьким з неволі І. Виговського і благородного Д. Многогрішного, що відмовився від гетьманства «як стара дівка від хорошого жениха». З жалем розповідає Самовидець про міжусобні чвари старшини козацької після смерті Б. Хмельницького, марні намагання якось вийти з протекторату Росії.

Композиція. Літопис загалом охоплює події 1648–1702 рр. Цей твір чітко структурований — має дві частини: перша — поєднані в єдине найважливіші епізоди Визвольної війни, друга — з 1677 р. містить записи про найважливіші події за роками.

Художні особливості літопису.

На стиль твору суттєво впливає тогочасна манера барокового викладу в історіографії: мова літопису фольклоризована. Самовидець використовує народні епітети й метафори, вдається для типових для народного епосу гіперболізацій (кров текла рікою), записує влучні прислів’я й приказки.

«Літопис Григорія Грабянки»

Г. Грабянка походить з козацького роду, вчився у Києво-Могилянській академії. Спочатку був гадяцьким сотником, пізніше — полковником.

Історична довідка щодо написання твору.  Цей літопис присвячений воєнним діям, що відбувалися у 1648–1654 рр. Уперше він був надрукований у Києві 1854 р. Відомо, що Г. Грабянка — людина книжна, добре обізнана з літописами польськими й українськими. Головним завданням твору автор вважає докладне висвітлення подій Визвольної війни, зберегти для нащадків опис героїчних справ українського козацтва.

У творі наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, договорів.

Тема: зображення подій Визвольної війни 1648–1654 рр., коли під керівництвом Б. Хмельницького українському козацтву вдавалося перемагати польсько-шляхетських та татарських загарбників.

Ідея: уславлення Богдана Хмельницького — людини розумної, освіченої, обізнаної у військовій справі і прагнень народу; засудження Брюховецького і Тетері, які нечесним шляхом захопили владу, розчленили українські землі, не цікавилися життям народу, були байдужі до його страждань, дбали тільки про особисті інтереси, збагачувалися пограбуванням держави

й трудящих.

Основна думка: народ підтримує, висловлює свою вдячність, пошану тому вождеві, який уболіває за них і відстоює їх інтереси, а не навпаки, змушує поневірятися, терпіти гноблення і приниження.

Жанр: літопис дуже близький до жанру давньоруської повісті, твір сформований «сказаніями». Таке звернення до традиційних жанрів давньоукраїнської літератури викликано бароковими традиціями літератури к. ХVІІ — поч. ХVІІІ ст.

Також Г. Граб’янка з великим бажанням використовує народний героїчний епос козацьких пісень і дум, народних легенд.

Композиція. У структурі літопису є й вибірки з іноземних літописів, козацьких записів, а також оповідань очевидців конкретних історичних подій. Саме це й стало визначним для жанрової специфіки літопису.

За манерою написання твір умовно можна поділити на дві частини. Перша — це ретроспективний зачин, де військові дії тлумачаться через історію народу. Ця частина є більш близькою для фольклорних творів. Друга частина тяжіє до аналітичного мислення, барокового історизму (історія в її динаміці). З опису подій 1664 р. літопис ведеться строго за хронологією. Автор намагався зафіксувати події, що відбувалися на Україні у другій половині ХVІІ ст., після смерті Хмельницького.

Сюжет. Особливе місце в сюжетній структурі твору надається сказанням про Б. Хмельницького, які описують його розум, політичну поміркованість, хоробрість і віру в український народ (наприклад, викрадення в Барабаша листів польського короля джурою Хмельницького).

Істинною причиною війни між Україною і Польщею Г. Грабянка називає загарбницькі наміри польської шляхти щодо України, а ніяк не сварку між Хмельницьким та шляхтичем Чаплинським.

 Уміння аналізувати й мудро тлумачити історичні події підвищує ідейну вагому цінність літопису. Важливою сюжетною лінією у літописі є опис одностайної підтримки народом Визвольної війни, розпочатої Хмельницьким.

І все-таки центральне місце в ідейно-тематичній структурі літопису займає війна. Цікаво, що автор охоче описує подвиги безіменних героїв війни. Найважливішим битвам присвячені цілі глави-сказання (битви під Жовтими Водами, Корсунем). Головними героями літопису поруч з Хмельницьким і простими козаками стають хоробрі ватажки козацького війська І. Богун, М. Кривонос та ін. Возз’єднання України з Росією автор оцінює позитивно, зображуючи радість українців.

Художні особливості твору.  Щодо стильового оформлення літопису, то Г. Грабянкою багато чого використано з народної творчості: влучні традиційні порівняння, сатиричні прийоми, ритміку оповіді.

«Історія русів»

Історія написання твору. Історично достовірні факти тут переплітаються з художнім домислюванням, допущено чимало неточностей і помилкових тверджень. Це пояснюється тим, що автор широко використав розповіді учасників визвольної війни, народні перекази, легенди, історичні пісні, думи, не перевіряючи достовірності викладених фактів.

«Історія русів» уперше опублікована в 1846 р. Створення літопису є спробою всеосяжного огляду історії українського народу у національному і патріотичному ключі від найдавніших часів до подій 1769 р.

Авторство літопису. Існує багато припущень щодо автора твору. Повна назва його — «Історія Русовъ, или малой Росіи, сочиненіе Георгія Конискаго Архієпископа Белорускаго». Згодом дослідники зійшлися на думці, що книга не належить його перу. Існувала версія, що це написав Григорій Полетика — виходець з української шляхти, палкий патріот, який обіймав значну посаду у правлячих колах тогочасної Росії. Вірогідно, що автором «Історії» був Олександр Безбородько, адже твір знайдено в його маєтку, та й у листах є згадка про історичну працю, якою він займається, але він був високим сановником Російської держави (канцлером).

Таким чином, автор жив у 2-й пол. ХVІІІ ст., навчався у Київській академії, належав до старшини, жив на Чернігівщині, відзначався вільнодумством, патріотизмом, мав широкий політичний світогляд, негативно ставився до російського самодержавства.

 Тема: розповідь про історичний розвиток України від давнини до другої половини ХVІІІ ст., зображення центральної події твору — національно-визвольної війни 1648–1654 рр.

Ідея: засудження польської шляхти, що чинила постійні утиски, нещадно грабувала український народ; колонізаторської політики російського самодержавства, сваволі царських чиновників, посилення кріпацтва.

Основна думка: історія південно-східних слов’ян починається від часів Яфета (сина біблійного Ноя), родоначальника цих племен, а Київська Русь — першодержава тільки українського народу.

Жанр: твір написаний у традиціях козацьких літописів.

«Історія Русів» — політичний памфлет, політичний трактат, промова. Але безперечним є те, що цей історичний твір має могутній художній потенціал, тому вивчається і на уроках історії, і на уроках літератури.

Сюжет твору (оглядово).

Дуже ретельно в літописі розглядається питання походження східних слов’ян, спростовується «норманська теорія», зате стверджується спорідненість слов’ян зі скіфами, варягами, хозарами. Але головним рушієм прогресивного руху і становлення українців як нації є козацтво. Козаки — головні хранителі й захисники політичних, релігійних та культурних прав і свобод українців. Перемоги Визвольної війни 1648–1654 рр. справедливо вважаються найбільшим здобутком і досягненням козацтва. Оспівано в літописі й рішення Б. Хмельницького про об’єднання з Росією на Переяславській Раді. Мудрий полководець і політик розраховує укласти угоду на рівних правах рівних народів. Осуду піддаються дії порушників з обох боків: українських політиків І. Мазепи й І. Виговського та російських воєвод, що з жорстокістю ставилися до українців.

Історія розвитку української нації для автора — це історія боротьби за свободу. Різко засуджено також релігійну нетерпимість уряду Речі Посполитої до православ’я, бо диктат і тиранія завжди породжують народний опір. Із суворим осудом у творі зазначено про порушення людських свобод у Російській імперії. Це цілком відповідає тим побоюванням, що виказувала щодо росіян козацька старшина (листи І. Богуна). Навпаки, у творі з похвалою зображено подвиги видатних козацьких полководців І. Богуна, С. Наливайка, І. Підкови, Т. Трясила, Б. Хмельницького.

Ставлення автора твору до Російського імперіалізму і монархії відповідає духу поміркованого просвітництва. Автор схвалює абсолютну монархію, але освічену. Зате ворожо ставиться до тиранії, тому дії Петра І та його помічника О. Меншикова викликають деякий осуд. Усе ж весь тягар вини за катування і вбивства українців лягає на плечі О. Меншикова.

Козацькі літописи справили певний вплив на творчість письменників ХІХ–ХХ ст. Сюжети, образи, трактування подій брали з них для своїх творів Т. Шевченко, М. Костомаров, Є. Гребінка, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, І. Ле, Марко Вовчок.

Вивченню козацьких літописів приділяють велику увагу й літературознавці, бо ці твори дають можливість простежити розвиток не тільки давнього українського епосу, а й політичних і соціальних ідеалів, на яких він базувався.