Художня культура 10 клас

Художня культура козацької доби. Стиль бароко в українському мистецтві.                                 Іконопис (козацькі «Покрови»)

В архітектурі України середини XVI ст. відбувалися суттєві зміни — зникли оборонні риси, будівлі перетворилися на житлові палаци. Панівними стилями стали місцеві варіанти ренесансу й бароко.

Із прийняттям Магдебурзького права в Україні почалася регулярна забудова міст за європейськими зразками. Місцеві майстри створили власний напрямок в архітектурі. Яскравим прикладом мистецької та культурної спадщини є за­будова площі Ринок у Львові, а у XVII ст. було встановлено статуї лицарів.

У культовій архітектурі розвиваються дві течії: продовжують зводитись дерев'яні церкви, що є характерним для лісових районів У сільській місцевості храми компактні, чудово вписуються в навколишнє середовище (церква Ми­хайла в с. Білосток, усипальниця Б. Хмельницького у с. Суботів, де його було поховано, церква Миколи Притиска у Києві). Посилюється інтерес до іс­торичної спадщини.

З розвитком цивільного будівництва до мистецького обігу входить скульп­тура. У скульптурних студіях здійснюються спроби вивчити натуру та йти за законами анатомії. У релігійній скульптурі теж здійснюються зміни — на­мічаються ознаки побутового жанру.

Ця епоха в українському мистецтві засвоїла гуманістичні ідеї як власне над­бання. Людина стає провідною темою мистецтва, а реалізм — головною якістю.

У Києві будуються такі перлини, як Андріївська церква та Маріїнський па­лац, у Львові — Собор Св. Юра, на Тернопільщині — Почаївська Лавра.

Андріївську церкву часто називають лебединою піснею видатного майстра вітчизняної архітектури Б. Растреллі.

Побудовано Андріївську церкву на замовлення імператриці Єлизавети Пет­рівни. Проект споруди у 1748 р. розробив Б. Растреллі, будівельні роботи вели­ся упродовж 1749—1754 рр. під керівництвом відомого московського зодчого Івана Мічуріна. У створенні храму брали участь фахівці Петербурга, Москви, Києва, тому Андріївську церкву вважають пам'яткою творчої співдружності російських та українських майстрів.

Головним акцентом в інтер'єрі є іконостас — триярусна монументальна спо­руда з м'якими криволінійними обрисами.

Ще однією перлиною Києва є Маріїнський палац. Його було зведено у 1750— 1755 рр. за зразком палацу, який проектував також Б. Растреллі для гетьмана К. Розумовського, а керування спорудженням палацу було доручено І. Мічуріну.

Головний фасад Марийського палацу, звернений до Марийського парку, бу­ло закладено ще у 1874 р. Архітектура палацу вражає своєю пишністю та ко­лірним рішенням. Використані кольори у фарбуванні палацу є типовими для російського бароко: бірюзовий для стін, світло-жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Усе це надає споруді піднесеної святковості й урочистості.

Сьогодні ця історична споруда презентує нашу країну в світі як державна резиденція. її називають Президентським палацом.

Собор Святого Юра — головний греко-католицький собор Львова. На йо­го території тривалий час знаходилась резиденція митрополитів Української греко-католицької церкви.

Перший храм стояв на горі, яку пізніше назвали Святоюрською. Право­славну дерев'яну церкву й оборонний монастир було збудовано ще за князів­ства Льва Даниловича (бл. 1280). Після знищення обох споруд польським ко­ролем Казимиром Ш (1340) на цьому місці у 1363—1437 рр. спорудили новий православний храм, кам'яну триапсидну церкву-базиліку у візантійському стилі. Святоюрський Собор — класичний взірець архітектури періоду бароко. Будівництво було розпочато у 1744 р. за проектом Богдана Меретина, а після нього роботами керував С. Фесингер (до 1764). На фасаді — скульптури роботи І. Пінзеля, а інтер'єр прикрашають твори інших скульпторів — С. Фесингера та М. Філевича, художників Л. Долинського і Ю. Радивилівського.

Із будівель Західної України за стилем із Собором Святого Юра схожі церк­ва отців Василіян у Бучачі (1761—1771) та головна церква Почаївської Лав­ри— Успенський Собор (1771—1782; за іншими даними будівництво було завершено чп то у 1784, чи то у 1791 рр., арх. Г. Гофман). Почаївська Свято-Успенська Лавра — одна з найбільших святинь православ'я, історія якої по­чинається з ХШ ст., коли, за повір'ям, тут з'явилася Діва Марія і залишила на камені відбиток своєї стопи, звідки й до сьогодні б'є джерело, що вважається чудотворним. У 1597 р. шляхтянка Анна Гойська передала монастирю Чудот­ворну ікону Божої Матері.

Ікони українського бароко сповнені святкового, піднесеного настрою, яскравих кольорів, барвистих квіткових візерунків. Богоматір завжди малюва­ли у пишному одязі з привітним, ласкавим обличчям.

Культ Божої Матері як покровительки українського народу тягнеться зо­лотою ниткою від княжих часів до сьогодні. В Україні церкви, присвячені По­крові, почали з'являтися ще у XV ст. Свято Покрови Пресвятої Богородиці було й залишається для українців днем виявлення великої любові та вдячності до Діви Марії, радісного звеличення її безперервного заступництва. Українські князі, козаки й гетьмани радо обирали Пречисту Діву Марію своєю покрови­телькою. Наші славні запорожці мали на Січі церкву на честь Покрови Пресвя­тої Богородиці з іконою, на якій містився напис: «Ізбавлю і покрию люди моя», а від гурту запорожців — протягнута стрічка нагору до Божої Матері з благан­ням: «Молим, покрий нас чесним Твоїм покровом і ізбави нас од всякого зла». Збираючись у похід на ворога, козаки здійснювали молебень до своєї покрови­тельки і ревно співали: «Під твою милість прибігаємо».

Із цією святинею пов'язано багато їхніх перемог, тому це свято й стало сим­волом козацької слави. Саме на Покрови козаки обирали нового отамана, адже вірили, що це свято охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступ­ницею. Щасливо повернувшись із походу, поспішали до Неї зі щирою подякою.

У часи всенародного лихоліття її свята ікона знаходилася у кожній україн­ській хаті.

Після зруйнування Запорізької Січі козаки, які пішли за Дунай, узяли із со­бою образ Покрови Пресвятої Богородиці. Вони настільки вірили в силу Покро­ви і настільки щиро й урочисто відзначали свято, що впродовж століть в Укра­їні воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву — козацька По­крова.

Від тих часів збереглося багато безіменних іконописних шедеврів. Найча­стіше народні іконописці зверталися до образу саме Божої Матері. На іконах козацької доби Богородицю зображено в національному українському вбранні на тлі позолоченого різьбленого рослинного орнаменту. Образів Покрови зберег­лося чимало. У нижній частині таких ікон подавалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів. Наприклад, збереглася ікона Покрови Богородиці із зображенням Богдана Хмельницького. Ще на одному образі з-поміж козаків, які просять захисту в Богородиці, зобра­жено останнього кошового Петра Калнишевського.