Художня культура 10 клас

ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА.  Шкільний театр.                                                                            

Народний ляльковий театр вертеп. Театр на Запорізькій Січі

Як самостійний вид мистецтва театр в Україні виокремився у XVII—XVIII ст. Він мав кілька різновидів і швидко розвивався. Найпоширенішими на україн­ських землях були народний, кріпацький та шкільний театри. Фундаментом народного та шкільного театру була переважно самодіяльність; кріпацький те­атр уважають провісником професійного театру. Головними різновидами мис­тецтва народного театру XVII—XVIII ст. є вертеп, балаган і райок. Вертепні дій­ства дійшли і до наших днів.

Вертеп (у перекладі зі старослов'янської — пече­ра) — явище театральної творчості, що можна водночас визначити і як пер­ший народний ляльковий театр, і як ранній народний музичний театр, і як варіант драматичного театру.

Досі нез'ясованим залишається час появи цього театрального мистецтва, але відомо, що ще в останній чверті XVI ст. існував звичай ходити по селах із ляльками. Перші зафіксовані свідчення про вертеп датовані 1666 р. Авто­рами, постановниками та виконавцями вертепних дійств були студенти Києво-Могилянської академії, мандрівні дяки. Вони влаштовували вертепні вистави для студентів, панів, козаків і селян під час різдвяних свят.

Для розігрування вертепного дійства зазвичай створювали двоповерхову дерев'яну «скриню», відкриту з одного боку для глядачів. Вона мала вигляд буди­ночка. Підлога сцени обох ярусів прорізувалася щілинами, крізь них просували дріт, на якому закріплювали ляльок. Цих ляльок водили актори. (Сьогодні ак­тор лялькового театру називається ляльковод.) Вертепні ляльки виготовлялися з деревини. Два поверхи будиночка-скрині сприяли розкриттю сюжету вистави. У чому ж полягав зміст вертепного дійства? Вистава мала дві частини — ре­лігійну та народно-побутову, комічну. Релігійні сюжети були присвячені на­родженню Ісуса Христа і тому розігрувалися на верхньому «небесному» по­версі. Ця частина вистави містила монологи й діалоги головних дійових осіб (якими були Марія, Йосип, волхви), а також співи янгольських хорів, кантів та колядників. На нижньому поверсі відбувалась народно-побутова, комічна частина вертепної вистави. її головними героями були Дід, Баба, Запорожець. Жид, Москаль, Циган та інші, які уособлювали собою яскраві народні типажі. Характер цих персонажів розкривався за допомогою слова, пісні, танцю тощо. Завдяки цьому відтворювалися особливості соціально-національного складу українського селянства, характер взаємин, симпатії та антипатії, що в ньому існували, звичаї народу. Більшість дійових осіб розмовляли народною мовою. Іншими видами театрального мистецтва того часу є балаганний театр та райок.

Балаганний театр — видовищний театр, переважно комічного спрямування: у ньому розігрувалися комедійні сценки, викону­валися гумористичні, сатиричні монологи та пісні.

З'явився в народному театральному мистецтві II половини XVIII ст. У цей час утворювалися групи з 2—3-х акторів, які разом виступали, мандруючи яр­марками, селами, садибами тощо. Постановка вистав такого театру обов'язково передбачала наявність декорацій, костюмів, своєрідного гриму. Вистави грали у закритих, нашвидкуруч збудованих тимчасових приміщеннях, виготовлених із дощечок зі склепінчастим дахом, укритим брезентом.

Репертуар такого театру містив як п'єси анонімних авторів, які передбачали імпровізацію, так і п'єси видатних українських, польських авторів (наприклад відомого на той час українського літератора-драматурга Г. Кониського та ін.).

Наприкінці XVIII ст. народне театральне мистецтво в Україні збагатилося ще одним різновидом ярмаркової вистави — райком.

Райок — різновид вистав на ярмарках. Це невеличка, барвисто розписана скриня з двома отворами, у яких показували намальова­ні картинки й коментували їх.

На два барабанчики в скрині була намотана довга стрічка з різними картин­ками. Через збільшувальне скло глядачам демонстрували картинки, на яких було зображено різні краєвиди, жанрові, батальні сцени тощо. Раєшник (актор   перемотував стрічку та коментував малюнки, використовуючи для цього при­казки, віршовані жарти тощо.

Ще одним різновидом театрального мистецтва був шкільний театр. Він за­родився у таких навчальних закладах, як Києво-Могилянська академія, коле­гіуми, братські школи, тому що в ті часи в межах обов'язкових предметів (по­етики й риторики) учнів обов'язково навчали складати декламації, віршовані панегірики у формі привітань, промов (Плачів), послань на різні теми суспіль­ного та шкільного життя.

Отже, із віршованих діалогів і бере початок шкільна драма. Особливість української шкільної драми полягала в тому, що між віршованих діалогів ре­лігійного змісту учні братських шкіл вставляли для розваги глядачів веселі, насичені національним гумором побутові сценки. У цей час з'являються драма­тичні твори, що були спеціально написані для театру,— «Володимир» Ф. Прокоповича та «Комічне дійство» М. Довгалевського.

Декламації та діалоги — безпосереднє джерело виникнення шкільної дра­ми, які, використовуючи елементи театралізації, практикували також під час філософських диспутів та «орацій». Беручи участь у таких «виставах», учні на­бували ораторської майстерності.

Відомо, що такі діалоги писали викладачі поетики, проте учні не лише ро­зігрували готові п'єси, але й брали участь у їх створенні. Під час канікул вони влаштовували «рекреаційні» вистави просто неба.

На Січі склалася своєрідна козацька культура — унікальне й неповторне явище, феномен, який має барокове забарвлення. Ця культура була породжена непростими, бурхливими соціально-історичними обставинами: визвольна війна середини XVII ст., постійні воєнні походи, перебування на межі життя і смерті сприяли формуванню в козацькому середовищі типово барокового світогляду.

Відомостей про особливості театрального мистецтва на Запорізькій Січі немає. Але відомо, що козаки жили в системі багатьох ритуалів і звичаїв, які, звісно, містили елементи театралізації. Одним із таких ритуалів було прийнят­тя до козацтва. Воно супроводжувалося випробуваннями, що мали і сакраль­ний, і ритуальний характер (зміна ім'я, отримання від отамана місця — до­мовини — «Ось тобі і домовина, а як помреш, то зробимо ще коротшу» та ін.). І вибори старшини, і вихід із козацького товариства теж передбачали певні ри­туальні, навіть театралізовані дії.

На Запорізьку Січ приходили вертепники та актори балаганного театру. Особливо популярними були вистави, у яких грав такий герой, як Запорожець, який усіх перемагав, співав козацьких пісень.