Українська література 9 клас

«На вічну пам’ять Котляревському» (1838 р. С.-Петербург)

І. Котляревському, як і Т. Шевченку, відводять особливе місце в розвитку української літератури. Вони стояли біля її першоджерел. Іван Петрович уперше почав писати живою народною мовою, реалістично змалював життя народу, його побут, звичаї, оспівав його патріотичні почуття, показав його моральну красу і велич. Т. Шевченко вслід за І. Котляревським гостро засудив у своїх творах ненависну народові кріпосницьку дійсність і закликав до боротьби з несправедливим ладом. Тому І. Котляревського вважають зачинателем, а Т. Шевченка — основоположником нової української літератури. Життя цих двох письменників можна вважати справжнім подвигом у мистецтві, бо вони врятували український народ і українську культуру й відкрили перед ними шлях у майбутнє.

5.1.3. Тема: звернення молодого Т. Шевченка до померлого І. Котляревського (українського солов’я), щоб той розважив Кобзаря- сироту.

5.1.4. Ідея: возвеличення краси української літературної мови, яку започаткував видатний полтавчанин.

5.1.5. Основна думка: Будеш, батьку, панувати, / Поки живуть люди, / Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть!

5.1.6. Жанр: громадянська лірика.

5.1.7. Римування: перехресне.

5.1.8. Віршований розмір: ямб.

5.1.9. Композиція.

Експозиція: згадування Т. Шевченком солов’я — І. Котляревського, дивлячись на «одиноке гніздечко» птаха.

Зав’язка: розповідь поета про вплив солов’їного співу на почуття людей.

 Кульмінація: висловлення суму з приводу смерті «батька» нової української літератури.

Розв’язка: звернення Т. Шевченка до І. Котляревського з проханням надати духовну підтримку під час перебування на чужині.

5.1.10. Художні особливості твору.

Метафори: «сонце гріє, вітер віє», «серце в’яне», «серце б’ється», «дівчина в’яне, сохне сиротою», «ворон прокричить», «засне долина», «соловейко задріма», «повіє вітер по долині,

пішла дібровою луна», «луна гуляє», «верба сміється», «Котляревський щебетав», «слава сонцем засіяла», «усміхнеться серце», «хвилі... ідуть та ревуть», «доля... плаче».

Епітети: «світ божий», «дрібні сльози», «співає дрібно, рівно», «запекла душа злодія», «божа мова», «лютий злодій», «мова мудра, щира», «зла доля».

Риторичні запитання: «А де ж дівся соловейко?», «Чому не осталось?», «Піде та

замовкне — нащо щебетать?».

Риторичні оклики: «І сонце гляне — рай, та й годі! / Верба сміється, свято скрізь!», «Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть!», «Праведная думе!», «Та про Україну мені заспівай!».

Звертання: «Праведная думе!», «Прилинь, сизий орле».

Порівняння: «співає... як бога благає».

Повтори: «дівчина в’яне, сохне сиротою», «Сонце гріє, вітер віє», «З поля на долину, / Над водою гне з вербою / Червону калину. / На калині одиноке / Гніздечко гойдає», «недавно… недавно...», «все сумує», «Праведная душа!», «згадаю...», «поки...», «там...».

5.1.11. Обговорення ідейно-художнього змісту поезії. Бесіда за питаннями.

-Що вам відомо про І. Котляревського — українського майстра слова?

- Чому Т. Шевченко в поезії намагається увічнити батька нової української літератури?

- Яким чином Тарас Григорович у вірші відтворює красу природи рідного краю?

- Які думки виникають в автора твору, коли він бачить самотнє солов’їне гніздечко?

- З чим у вас асоціюється образ солов’я? Назвіть поетів-романтиків, які у своїх віршах описали красу співу цього птаха і виявили його значення для відтворення внутрішніх почуттів своїх героїв?

- Яким чином автор твору намагається поєднати красу тьохкання солов’я для зображення добра і злодійства?

- Що, на ваш погляд, змушувало людей ставати на шлях розбою?

- З приводу чого Т. Шевченко порівнює солов’їний спів із щебетом І. Котляревського?

- Чим пояснити, що смерть видатного полтавчанина — це сирітство для багатьох українців?

- Як Т. Шевченко висловлює власну думку про героїв твору «Енеїда»?

- Чому поет уславлює І. Котляревського і називає його батьком?

-Чим пояснити бажання Кобзаря, перебуваючи на чужині, почути голос Івана Петровича?

- Дослідіть, як поет власне важке сирітське життя намагається поєднати з долею України.

- Про що свідчать останні рядки твору — звернення Т. Шевченка до І. Котляревського: «Не кинь сиротою, як кинув діброви, / Прилини до мене хоч на одно слово / Та про Україну

мені заспівай!»

- Якими почуттями пройнята ця поезія? Над чим вона змушує замислитися читача?