«До
Основ’яненка» (1839 р. С.-Петербург)
Історія написання твору.
5.2.2.1.
У
час написання цього вірша Тарасові Григоровичу було 25 років і він тільки-но
почав свій творчий шлях. Поет творив цю поезію в ті часи, коли він, за його
словами, «из грязного чердака... на крыльях перелетел в волшебные залы Академии
художеств».
Перебуваючи
в майстерні К. Брюллова, молодий Т. Шевченко не тільки захоплювався наукою
живопису, а й плекав поетичні образи: «Передо мной расстилалася степь, усеянная
курганами. Передо мной красовалася моя прекрасная, моя бедная Украина во всей
непорочной меланхолической красоте своей. И я задумывался, я не мог отвести
своих духовных очей от этой родной чарующей прелести» (Зі щоденника).
Зрозуміло,
що поета охоплювало бажання побувати в рідних місцях, за якими він сумував.
5.2.2.2.
Після
розгрому царськими військами Запорозької Січі з козаків, котрі не схотіли
служити турецькому султанові й, покинувши Задунайську Січ, осіли між Південним
Бугом__та Дністром, у 1788 році, російський уряд сформував Чорноморське
козацьке військо, яке через чотири роки було переведене на правий берег Кубані.
У формуванні цього війська активну участь брав запорозький полковник Антін
Головатий, якого обрано кошовим отаманом. Головатий був знайомий із сім’єю
Федора Квітки, де знаходив і моральну підтримку, і матеріальну допомогу. У 1839
році Г. Квітка-Основ’яненка надрукував у журналі «Отечественные записки» нарис
під назвою «Головатий». Прочитавши нарис,
Шевченко
зацікавився його історичною особою, мав намір намалювати його портрет, зробив
навіть ескіз. До автора нарису він звернувся з посланням «До Основ’яненка».
Висловлюючи своє захоплення романтикою козаччини, республіканським ладом
Гетьманщини, Т. Шевченко вболіває над недолею сучасної йому України,
поневоленої царатом, нещадно
визискуваної
кріпосниками.
5.2.3.
Тема: відтворення спогадів
поета про старожитню Україну, запорозьке козацтво, колишню славу рідного краю.
5.2.4. Ідея: висловлення прохання до
Основ’яненка зображувати у своїх творах минуле Батьківщини, Запорозьку Січ, що
мало велике значення для пробудження національної свідомості українців.
5.2.5. Основна думка: Т. Шевченко прагне
викликати інтерес земляків до героїчного минулого рідного краю, переконати їх,
що Україна знову може стати самостійною державою, що її історія не закінчилася,
вона продовжиться в майбутньому за справедливого суспільного ладу.
5.2.6. Жанр: вірш-послання,
громадянська лірика.
5.2.7.
Віршований
розмір: ямб.
5.2.8.
Композиція.
Експозиція: розповідь про
спустошення Запорозької Січі.
Зав’язка: розмірковування над
славою, яку здобули козаки, захищаючи рідний край.
Кульмінація: звертання до
Основ’яненка, щоб він уславив героїчне минуле, яке варто шанувати і пам’ятати.
Розв’язка: сум Т. Шевченка за
рідним краєм під час його перебування на чужині.
5.2.9.
Художні особливості поезії.
Метафори:
«Б’ють
пороги, місяць сходить», «очерети питають у Дніпра», «сонце гріє, вітер віє»,
«могили стоять та сумують», «тирса шуміла», «жита похилились», «заграло,
сказало...
море»,
«не вернеться воля», «не покриють Україну червоні жупани!», «слава не поляже, а
розкаже», «наша дума, наша пісня не вмре, не загине...», «виллю сльозами»,
«позички з’їли», «слава стала...», «море грає», «усміхнеться серце».
Повтори:
«сходить...
сходить», «Вернітеся!», «Не вернуться!», «правда... правда».
Риторичні
запитання: «Де-то наші діти ділись, / Де вони
гуляють?», «Де наші панують? / Де панують, бенкетують?», «Де ви забарились?»,
«Чи так, батьку отамане? / Чи правду співаю? /
Та
що й казать?».
Порівняння:
«Чайка
скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче», «Мова... голосна та правдива, як
Господа слово».
Риторичні
оклики: «Вернітеся!», «Не вернуться!», «Не покриють Україну
червоні жупани!», «Смійся, лютий враже!», «От де, люде, наша слава! Слава
України!», «Ех, якби-то!», «...батьку ти мій, друже!», «Ой не шуми, луже!».
Гіпербола:
«Де
кров ляха, татарина морем червоніла».
Звертання:
«Смійся,
лютий враже!», «От де, люде, наша слава», «Чи так, батьку отамане?», «Тяжко,
батьку...», «Батьку ти мій, друже!», «Ой не шуми, луже!», «ти батьку...»,
«Співай
же
їм, мій голубе», «Утни, батьку, орле сизий!».
Епітети:
«мова
хитра», «лихо тяжке», «слава козацькая».
Анафори:
«Де...»,
«Не вернуться...», «Без...», «Чи...», «За що...», «Нехай...».
5.2.10.
Ідейно-художній аналіз змісту вірша. Бесіда за питаннями:
-
Що сталося на Січі? Чим викликана туга очеретів, Дніпра, чайки?
-
Чому могили в поезії названі сумними?
-
З якою метою козаки перебували на Січі? Чи було це виправданим?
-
Що в степу нагадувало про знаходження на його території козаків?
-
Як сам автор ставиться до цих відчайдушних воїнів — оборонців рідної землі? Про
що це свідчить?
-
Чим викликано те, що козаки були вимушені залишити Січ і тим самим втратити
волю?
-
Якої слави здобули козаки для України?
-
Чому пісня про козацтво у творі порівнюється зі словом Господа?
-
Про які власні труднощі зазначає Т. Шевченко для боротьби з ворогом? (Поборовся
б і я, може, / Якби малось сили; / Заспівав би,— був голосок, / Та позички з’їли)
-
Чому поет називає батьком не тільки І. Котляревського, але й Г.
Квітку-Основ’яненка?
-
З яким проханням звертається Тарас Григорович до Григорія Федоровича?
-
Завдяки чому Г. Квітка отримав повагу від народу?
-
Що розповідає Т. Шевченко про своє життя, настрій та переживання? Чим
викликаний його сум?
-
Чому початок і закінчення твору пройняті песимістичним настроєм?
-
Кого, на ваш погляд, звинувачує поет у знищенні Запорозької Січі?
-
Яке значення поет приділяє минувшині?
Немає коментарів:
Дописати коментар