Поети-романтики. П. Гулак-Артемовський, “Рибалка”,
Є. Гребінка, “Українська мелодія”, В. Забіла, “Соловей”, М. Петренко,
“Небо”
Чудове знання українського фольклору
П. Гулаком-Артемовським надає неповторного
національного колориту поширеному сюжету про романтичну любов юнака до русалки.
П. Федченко
Гулак-Артемовський «Рибалка».
Історія написання.
Літературознавці стверджують, що початок романтизму в
українській літературі припадає на час публікації в журналі «Вестник Европы» у
1827 році твору П. Гулака-Артемовського «Рибалка».
Письменник указував на особливі причини, що спонукали
його передати своєю рідною мовою баладу Ґете «Рибалка»: «Хотів
спробувати: чи не можна малоросійською мовою висловити почуття ніжні,
благородні, піднесені, не змушуючи читача чи слухача сміятися, як
від «Енеїди» Котляревського і від інших, з тією ж метою написаних
віршів?».
Так митець-романтик з благородною невпевненістю в
успіху видає свій твір «Рибалка» як просту спробу.
4.2.3. Тема: розповідь про те, як молодий Рибалка за наполегливими
вмовляннями Дівчини-русалки пірнув у воду, намагаючись там продовжити своє
життя.
4.2.4. Ідея: уславлення
щирого почуття кохання, за допомогою якого можна звабити людину,
змінити умови її життя.
4.2.5. Основна думка: кохання — зваба, що змушує людину без вагань пройнятися цим
почуттям і насолоджуватися ним.
4.2.6. Жанр: малоросійська балада (за
визначенням самого автора).
Балада
— невеличкий віршований твір, у якому розповідається
про події та персонажів героїчного, історичного або фантастичного характеру.
·
зображення
однієї події з життя головного героя;
·
висока
емоційність;
·
нетривалий час
події,
·
невелика
кількість дійових осіб;
·
стислість, малий
обсяг;
·
віршована форма.
4.2.7. Сюжет.
Молодий парубок ловив рибку, увесь час сумуючи і
спостерігаючи за поплавком. Аж ось з води виринула Дівчина-русалка. Вона почала
дорікати Рибалці в тому, що він «нівечить її рід і плід». Красуня почала із
захопленням розповідати юнакові про красу підводного царства, запрошуючи його
залишити землю і продовжити своє життя у морі. Не довго роздумуючи, Рибалка,
заворожений привабливістю русалки, залишив берег і пірнув у воду. «І більше вже
ніде не бачили Рибалки!».
4.2.8. Композиція.
Балада складається з десяти куплетів по чотири рядки.
Експозиція: На березі Рибалка молоденький.
Зав’язка: Аж гульк... з води Дівчинонька пливе, / І косу зчісує, брівками моргає!
Кульмінація: Рибалка встав, Рибалка йде, / То спиниться, то вп’ять все глибшенько
пірнає!
Розв’язка: І більше вже ніде не бачили Рибалки!
4.2.9. Ознаки романтизму у творі:
·
перенесення в
літературу фольклорного жанру балади;
·
незвичайні
картини природи;
·
тон балади, її
мелодійність, емоційна наснаженість;
·
національний
колорит у зображенні Рибалки і Русалки;
·
наявність часто
вживаних зменшувально-пестливих форм, лексика поезії.
4.2.10. Віршований розмір: ямб.
4.2.11. Римування: перехресне
(суміжне).
4.2.12. Рима: чоловіча.
4.2.13. Художні особливості балади.
Риторичні оклики: «Вода шумить! Водя гуля!», «Ловіться, рибочки, великі і маленькі!»,
«Що рибка смик — то серце тьох!», «Аж ось гуде і хвиля
утікає!», «Аж гульк! / І косу зчісує, і брівками моргає!», «Гей, гей!.. / На зрадний
гак ні щуки, ні лина!..», «І парубоцькеє віддав би нам серденько!», «І із води
на світ виходять веселенькі!», «Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою!»,
«Се дзеркало,— глянь на свою вроду!», «Щоб намовлять з води на парубка
невзгоду!», «І ніженьки по кісточки займає!», «То спиниться, то вп’ять все
глибшенько пірнає!», «Гульк! — приснули на синім морі скалки!.. / Рибалка
хлюп!.. За ним шубовсть вона!..».
Риторичні запитання: «Чи то коханнячко?», «Нащо ти нівечиш мій рід і плід
любенький?», «Чи се ж вода?».
Зменшувально-пестливі форми: «молоденький»,
«рибочки», «маленькі», «серденько», «рибалочка», «коханнячко», «дівчинонька»,
«брівки», «гарненький», «рибки», «сонечко», «червоненький», «веселенькі»,
«зіроньки», «ніженьки», «глибшенько».
Метафори: «Вода шумить... гуля», «рибка смик», «серце тьох», «серденько віщує»,
«хвиля утікає», «сонечко і місяць... хлюпочуться... виходять», «зіроньки
блищать», «вода кісточки займає», «приснули скалки».
Епітети: «сонечко і місяць... веселенькі, червоненькі», «темна ніч», «зрадний гак»,
«парубоцькеє серденько».
Порівняння: «вода-дзеркало», «Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою!».
Повтори: «Вода шумить!.. Вода гуля!.., «сумує...», «Гей, гей!».
Євген Павлович Гребінка
(2.02.1812–15.12.1848)
Краща насолода, найвища радість життя —
відчувати себе потрібним і близьким людям.
М. Горький
Є. Гребінка «Українська мелодія».
4.4.2. «Українська мелодія» — поезія, що виникла на ґрунті
народної творчості.
4.4.4. Ідея: возвеличення щирого почуття кохання, заради якого
людина жертвує навіть власним життям.
4.4.5. Основна думка: шлюб з нелюбом (за бажанням матері) — самогубство
молодиці: О, Боже мій милий! Що я наробила! / Дочку, як схотіла, із світа
згубила.
4.4.6. Жанр: літературна
пісня про трагедію кохання.
4.4.7. Композиція: діалог матері з дочкою про її майбутній
щасливий шлюб.
4.4.8. Сюжет.
Мати, піклуючись про подальшу щасливу долю своєї дочки, переконує її в
тому, щоб вона якомога швидше виходила заміж.
Власну думку жінка мотивує тим, що вже стала старою і незабаром може померти.
Молодиця підкоряється наказу матері, погоджуючись на шлюб, і раптом чинить
самогубство. Мати оплакує передчасну смерть дочки, звинувачуючи себе у
трагедії, що сталася.
4.4.9. Проблематика твору:
·
батьки і діти;
·
що є щастя;
·
життя і смерть;
4.4.10. Віршований розмір: анапест.
4.4.11. Римування: паралельне.
4.4.12. Художні особливості поезії:
Звертання: «Ні, мамо...», «Останешся, доню...», «О мамо,
голубко...», «О, Боже мій милий!».
Риторичні оклики: «Ні, мамо не можна нелюба любить!», «Ох, тяжко, ох важко
з ним річ розмовляти! / Хай лучче я буду весь вік дівувати!», «Останешся, доню,
одна, сиротою!», «Ти будеш весела, одна, я заплачу!», «О, Боже мій милий! Що я
наробила! / Дочку, як схотіла, із світа згубила!».
Риторичні запитання: «Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?», «Як очі закрию, що
буде з тобою?», «А в світі якеє життя сироті?». Повтори: «сиротою...
сироті», «...нелюба любить».
Епітет: «нещасная доля».
Порівняння: «стогнати... як горлиця».
Метафора: «стогнати під землею», «щастя утрачу», «хрест Божий
стоїть», «...із світа згубила».
Микола Іванович Костомаров.
(16.05.1808–19.04.1869)
М. Костомаров «Соловейко».
4.6.3. Ідея: утвердження
чаруючої пісні солов’я, що здатна розрушити людські серця.
4.6.4. Основна думка: співучий голос птаха додав жалю дівчині, яка сумувала біля
могили.
4.6.5. Жанр: інтимна лірика, музичний
твір.
4.6.6. Сюжет.
Красу весняного саду доповнював чудовий спів солов’їв,
який нагадував хор. З-поміж них був той птах, який тьохкав біля
могили. Він наче співчував, «розрушав серце» тій, що перебувала біля
місця поховання. Могила ця, мабуть,— того, кого дівчина любила і
заради якого страждала.
4.6.7. Віршований розмір: ямб.
4.6.8. Римування: кільцеве.
4.6.9. Художні особливості твору.
Повтори: «зелений сад», «співа співець».
Гіпербола: І в небо думкою влетів, / Між зорями співає.
Метафори: «сад вдяга весна», «могила забриніла», «соловейко затлямка, засвистить»,
«солов’ї ведуть танок», «соловей оплакує біди людськії», «жаль
ллється в серця», «соловей за- стогнав», «серденько... глас
пташки розпізнало», «серденько пісня розрушала».
Епітети: «зеленая могила», «приязні серця», «спів старинний», «самотняя могила».
Порівняння: «Жаль ллється в серце, як в квіти крапельки дощовії».
Риторичні оклики: «Зеленая могила!», «Могила забриніла!», «Так приязно,
любенько!», «А тут вони ведуть танок!», «Із миром розпростився!», / «З душі не
кине квітку!».
Риторичні запитання: Хто гласи їх розлічить? / Хто передом із
їх іде? / Хто зорі перелічить? Зменшувально-пестливі форми:
«любенько», «крапельки», «серденько».
Теорія літератури
Романтика — це особливий стан душі, викликаний прагненням до
ідеалу прекрасного, піднесеного, незвичайного; одухотвореність мрією.
Романс — невеликий за
обсягом вірш переважно особистого (любовного) характеру та музичний твір
сольного співу з інструментальним супроводом.
Немає коментарів:
Дописати коментар