Невласне пряма мова

1. Пряма мова – це спосіб передачі чужої мови, при якому мовець або автор тексту повністю зберігає її лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості, тобто відтворює її дослівно.

2. Непряма мова – це спосіб передачі чужої мови, при якому відтворюється тільки її зміст, без збереження лексичних та синтаксичних особливостей.

3. Конструкції з прямою мовою складаються з двох компонентів: чужої мови, як змістового ядра, та слів автора, які її вводять

4. Непряма мова зі слова автора становить одне складнопідрядне речення і виступає у ньому підрядною частиною.

5. Невласне пряма мова поєднує в собі елементи прямої та непрямої мови.

6. Пряму мову записуємо з великої літери й беремо з обох боків у лапки. Після слів автора ставимо двокрапку. Слова автора після прямої мови записуємо з малої літери.

7. Якщо слова автора стоять в середині прямої мови, то можливі 3 варіанти розділових знаків:

«П, - а, - п».

«П, - а. – П».

«П, - а: - П».

8. Цитати завжди беруться в лапки, крім випадків, коли цитата є частиною речення, тоді вона пишеться з малої літери. Вказівку на автора цитати беремо в дужки, після другої дужки ставимо крапку.

9. Віршований текст у лапки не береться, оформляється як звичайна цитата.

10. Кожну репліку діалогу записуємо з нового рядка, перед нею ставимо тире.

11. Якщо репліки записуються не з абзацу, а підряд, то кожна з них береться в лапки, а між ними ставиться тире:

«П, - а. – П?» - «П, - а. –П.»

12. Різновид цитати  - епіграф. Він в лапки  не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, крапка після неї не ставиться.

13. Лапки, що виділяють якесь слово або кілька слів у кінці прямої мови, зберігаються перед зовнішніми закритими лапками тоді, коли між ними стоїть знак оклику або знак питання: «Ти дивився кінофільм «Данило – князь галицький?» - спитав він товариша. (Двоє лапок підряд не ставляться!!!)

Невласне пряма мова

Чуже мовлення може ще передаватися невласне прямою мовою, вільною прямою мовою, здогадною прямою мовою та у формі переказу.

Невласне пряма мова поєднує в собі властивості прямої й непрямої мови. Вона характерна для художнього та деяких жанрів публіцистичного стилю.

Як і пряма мова, вона висловлюється від імені того, хто говорить, і зберігає його мовні особливості. Проте в ній, як і в непрямій мові, замість форм першої та другої осіб, як правило, виступає форма третьої особи. Слів автора немає. Автор ніби ототожнюється зі своїм героєм. Ось як, наприклад, письменник передає думки свого героя невласне прямою мовою: Підрубував учитель. Лівою рукою смикав пружний стовбурець, дужо відгинав убік і розмахував сокирою... З кожним таким помахом робився дедалі злішим. На себе. Передовсім на себе, А на! А ось тобі. Ось! Падай викоріненою жертвою. Падай. Бо дурень. Бо його життя так нічого й не навчило. Нічого (Б. Тимошенко).

На письмі невласне пряма мова ніяк не виділяється. Вона виступає переважно у вигляді групи емоційно забарвлених речень, які раптом чи поступово вклинюються в текст розповіді. Іноді навіть важко встановити, де вона починається і де закінчується: Григорієві серце стискалось. Хотілось йому сказати цій матері, що немає вже того тихого краю, України тієї, ясної, сонячної. Що садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло... Але він мовчав. Нехай любить її такою, якою пам'ятає (1. Багряний).

Вільна пряма мова передає чуже мовлення у формі непрямої з вкрапленнями пунктуаційно неоформленої прямої мови. Вона використовується в публіцистичному та науковому стилях для стислого викладу змісту чийогось виступу, статті тощо: Але скільки треба мати зарозумілості, щоб викидати такі-от безвідповідальні словеса. От вам найсильніший удар по наших засадах. «Чи може» {пише Юринець) серйозний письменник порівнювати без застережень Лютера — виразника слабої, кволої, не здібної ще до історичної творчості німецької буржуазії, Лютера, що віддавав селянство на поталу поміщику, — порівнювати з енергійною сміливою й цільною в своїх класових стремліннях постаттю Бебеля? (М. Хвильовий).

Здогадна пряма мова передає ймовірні думки якоїсь особи, що випливають з її вчинків, жестів, міміки. Вона вводиться за допомогою вставного слова мовляв чи мов: Він з усмішечкою витягнув з кишені перев 'язану мотузочком пачку грошей, підкинув її вгору, зловив і на мигах показав: бери, мовляв (М. Стельмах). А деякі [жаби] позлазили на нього та ще і; сміються звідтіля: — Не боїмось, мов, короля! (Л. Глібов).

Під час передавання чужого мовлення у  формі  переказу можливі два випадки:

а) чуже мовлення відтворюється більш-менш дослівно; тоді вживаються вставні слова на зразок як кажуть, як сказав такий-то, як вважає такий-то, на думку така то  за словами такого-то і под.: Природа, як сказав Григорій Сковорода, — усьому початкова причина й рушійна сила;       

б) чуже мовлення відтворюється в загальних рисах, передається лише його зміст; тоді воно оформлюється у вигляді додатка до дієслова-присудка із значенням говоріння чи думання: Григорій Сковорода вважав природу початковою причиною всьому й рушійною силою.