Художня культура

Версаль – зразок Європейського парку. Природні парки Великобританії. Духовне явище японського ландшафтного саду. Філософія ікебан та чайної церемонії

Версаль – один з наймолодших і найбільш блискучих палаців у світі. Туристи десятками тисячами осаджують цей дивовижний ансамбль. Версаль споруджувався під керівництвом Людовіка XIV з 1661 року, і став своєрідним пам’ятником епохи «короля-сонця», художньо-архітектурним вираженням ідеї абсолютизму. З кінця XVII століття Версаль був зразком для парадних заміських резиденцій європейських монархів і аристократії, проте прямих наслідувань немає.

 У 1979 році Версальський палац і парк включені до списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Регулярний парк Версальського палацу – один з найбільших і значущих в Європі. Він складається з безлічі терас, які знижуються у міру віддалення від палацу. Клумби, газони, оранжерея, басейни, фонтани, а також численні скульптури представляють із себе продовження палацової архітектури

Англійський парк – один з видів ландшафтного парку. Являє собою довгасту ділянку неправильної форми, головні елементи якої – річка, звивисте озеро чи великий ставок, зелені луки на ледь хвилястому (часто штучно горбистому) ґрунті і тінисті групи дерев. В Європі пейзажні парки стали поширюватись з XVIII ст., перш за все в Англії, де їм сприяли природні умови. Звідси і пішла назва англійського парку.

У  Британії почали рано відмовлятися від регулярних садів. Виник англійський, пейзажний сад. Він був значно дешевшим за парк французького зразку, не потребував армії садівників і копіював форми навколишніх краєвидів.

Японський сад – складний і крихкий для сприйняття твір мистецтва, який, як і будь-який інший аспект культури, неможливо зрозуміти і вивчити поза історією культури цієї країни. У свою чергу історія культури сягає своїм корінням в теперішній релігійний світогляд, що отримав у Японії назву синтоїзм (поклоніння духам вогню, гір, вітру, дерев, покровителям місцевості, ремесел і т.д.) У міру проникнення до Японії буддизму (IX століття) відбулося взаємопроникнення і доповнення цих релігій, що отримало назву подвійного шляху духів, де синто – це обряди й зовнішній прояв релігії, а буддизм – внутрішній світ людини. Найбільш відомим і популярним в японському буддизмі вчення секти Дзен.

Аіноко.

Чайна церемонія, відома в Японії як тяною, є естетичним обрядом, властивим японській культурі, який визначає порядок і процес чаювання подрібненого в порошок зеленого чаю матча.

Овіяна численними легендами і переказами, чайна церемонія – зовсім не звичне чаювання. Вона вимагає дотримання найдрібніших деталей етикету як при приготуванні чаю, при подачі його гостеві, так і при самому питті. Це мабуть саме самобутнє мистецтво народу. Згідно легенді, вона бере свій початок з Китаю з часів першого патріарха буддизму Бодхідхарми.

До Японії чай потрапив в VIII в. Чай підносили Будді. Його пили під час релігійних ритуалів і медитацій. Ейсай в своїх творах особливо підкреслював користь чаю для збереження і зміцнення здоров’я. 

Фудіко.

Ікебана – японське мистецтво оформлення букета. Слово «ікебана» означає «живі квіти». Зародження мистецтва ікебани тісно пов’язане з буддизмом в Японії, де вже в VI столітті буддійські ченці здійснювали ритуальні приношення квітів на вівтар.  Поступово ікебана розвинулася в окрему школу, навчання в якій те саме що священнодійства. Складові частини букета утворюють собою символи, а їх розташування вказує на життя і рух. Основні символи ікебани: небо, земля, людина.

Ікебана – це асиметричний букет. До його складу входять не тільки квіти, але й маленькі гілочки. Це можуть бути гілки абсолютно висохлі, з нирками, з пофарбованими листочками, з квітами. Також букет можуть становити стебла трав, листя дерев і рослин.

Японський букет – це, перш за все, лінійні аспекти оформлення, за допомогою яких підкреслюється природна простота природних елементів.