За лісом широкі поля лагідно й поволі
спускалися вниз, і віз усе котився вузькою невиїждженою дорогою, що бігла
кривулькою-озиминою до села. (М. Коцюбинський) Я
знов пригадую весну свою хлоп’ячу, що квітла у вітрах в донецькій далині, і
вчителя свого лице я бачу, і п’є душа моя слова його ясні. (В. Сосюра)
Маємо жити, звичайно, не хлібом єдиним, та довелось мені бачить в чаду і золі,
як за одну зачерствілу на камінь хлібину згодні віддати все золото на землі. (Б. Олійник) Сонце ще не пробивалося сюди, а під сірою
скелею, що нависла над водою, разом з кажанами ховалися сутінки. (Б. Харчук) Вечірній вітер зеленим віттям колисав, а
дівчатам здавалося, що це Ладо головою хитає... (Б. Лепкий)
Знову ледве мріють лебеді у полі, а навколо білий холод і зима, і, як мати,
стала за селом тополя, що чекає сина, а його нема. (Є. Гуцало)
Це той час, коли спека спадає, і степ лежить тихий, повитий млою. (О. Гончар) Синява неба була така густа, що стіна
соснового бору вдалині здавалася геть темно-волошковою, і хати ледь біліли
крізь той голубий морок. (М. Малиновська)
Вертаюся у степ, де пахне материнка і марево, немов ріка, біжить здаля. (С. Жуковський) Вишні були й там, де він працював до
цього, на півдні області, в Срібнянському районі, але не такі й не стільки. (Ю. Мушкетик) На мить гомін стих, і стало чути, як десь
лунає тиха мелодія. (Ю. Мушкетик) Це підносило настрій,
додавало сил, і він бадьоро їм відписував, потішаючи надіями, яким ніколи не
здійснитися. (І. Гришин-Грищук)
Немає коментарів:
Дописати коментар