Українська література 9 клас

І. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ. «НАТАЛКА ПОЛТАВКА» — ПЕРШИЙ ТВІР НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМАТУРГІЇ

Історія написання, джерела.

Написана п’єса І. Котляревським до 1819 року, точної дати її створення не залишилось.

• Що ж спонукало митця створити цей театральний шедевр?

Ставши директором полтавського театру, І. Котляревський був невдоволений репертуаром. Тому, на відміну від «високої» класицистичної трагедії, яка за допомогою абстрактно-логічного узагальнення показувала подвиги й страждання великих людей, та комедії, де об’єктом смішного виступав народ, у п’єсах І. Котляревського представники простого народу виходять на сцену як герої, гідні поваги й наслідування.

3.2. Тема: показ життя сільської бідноти в епоху розкладу феодально-кріпосницького ладу (ХІХ ст.).

3.3. Ідея: втілення народного ідеалу української жінки, її моральної краси; засудження лицемірства, крутійства, хижацтва сільської верхівки в образах виборного і возного.

3.4. Основна думка: офіційна мораль тогочасного суспільства суперечить гуманістичним принципам.

3.5. Жанр: сам автор визначав свій твір як «малоросійську оперу». Насправді, «Наталка...» має ознаки одразу декількох жанрів драматургії: є театрально-драматична й музична форми. Музику до цієї п’єси написав М. Лисенко. Тому вважають комічну оперу І. Котляревського синтетичною (змішаність елементів) п’єсою (драматично-музичним твором, близьким до драми).

3.6. Особливості твору.

·         Якщо тогочасні політичні опери мали переважно розважальний характер, то п’єса І. Котляревського — серйозний твір про прекрасну душу народу і його щедре серце, світлий розум і гірке безталання.

·          Письменник реалістично зобразив життя «простолюду», критично засудив тодішнє суспільство (хабарництво, обдурювання, зверхність багатих над бідними та ін.).

·         Автор змалював взаємини між простими людьми, використав невичерпні скарби народної розмовної мови і пісенної творчості.

3.7. Композиція.

Весь текст п’єси поділяється на великі частини — дії (їх у творі дві), кожна з яких поділяється на картини, а ті у свою чергуна яви, пов’язані з входом чи виходом дійових осіб. Усі яви написані у формі діалогів між двома або більше дійовими особами, зрідка трапляються монологи. Дія твору відбувається в одному полтавському селі.

Композиція: початок першої дії, де читач знайомиться з місцем подій (село над Ворсклою, хата Терпелихи), з головним героєм твору (Наталка). Тут ми дізнаємося, що Наталка дуже любить Петра і чекає його з далеких мандрів.

Зав’язка: подальші сцени, з яких довідуємося про намір возного одружитися з Наталкою, в цьому йому має допомогти виборний Макогоненко (ява 3 дії І).

Розвиток дії: старшина села вмовляє Наталку погодитися на шлюб з паном возним і діє через матір, а другий посередник, Микола, влаштовує побачення Наталки з Петром, який оце повертається із заробітків, куди погнали його лиха доля і Наталчин батько, що не погодився віддати дочку за наймита. Та й стара Терпилиха мріє про багатого зятя. Отже, на шляху до щастя закоханих — майнова нерівність.

Кульмінація: категорична відмова Наталки стати дружиною озного (ява 9 дії ІІ).

Розв’язка: благословення матері Наталки і Петра на одруження, оскільки возний зазначив: «Я отказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владєніє з тим, щобзробив її благополучною».

Таким чином, композиція п’єси «Наталка Полтавка» досить майстерна, напруженість розвитку дії весь час тримає читачів у пильній увазі, в неослабленому інтересі до кожної сцени, до кожної дійової особи і її поведінки, хвилює її.

Певну композиційну роль відіграють у цій п’єсі ремарки (весь авторський текст у творі), вони здебільшого короткі, стислі, але влучні, виразні, ясні. Наприклад, автор хоче, щоб на сцені було так: «Село над річкою Ворсклою. Упродовж сцени вулиця, що веде до річки; тут між хатами і Терпилихина хата». Ось і все.

А вже режисер-постановник, художник і оформлювачі сцени мають додумати все інше, різні деталі, щоб сцена відповідала реальній картині українського села початку ХІХ ст.

3.8. Дійові особи твору.

У п’єсі діє всього шість осіб, і кожна з них займає певне місце в розвитку дії. Всі вони належать до двох протилежних таборів: перший — Наталка, Петро і Микола, другий — решта персонажів. Щоправда, мати в ході розвитку подій потрапляє то в один табір, то в другий, що обумовлюється її великою материнською любов’ю до дочки, бажанням їй щастя в житті, а ще — боязню сільського начальства, взагалі «сильних світу цього».

3.9. Вплив класицизму та сентименталізму на розвиток дії у п’єсі.

• Слід звернути увагу на те, що дія у творі починається вранці (Наталка йде по воду), а завершується, коли вже «сонце низенько, вечір близенько». У цьому виявляється вплив класицизму («єдність часу»). Однак існує інша думка: возний прагнув чимшвидше одержати Наталку у своє «вічноє і потомственноє владєніє», а тому сватання й заручини було об’єднано, для цього вистачило й одного дня.
• Деякі літературознавці стверджують, що п’єса — твір сентиментальний, що почуттєвість дійових осіб перебільшено. Почуттєвість, деяка сентиментальність в образах Наталки й Терпилихи, що проявляються у висловлюваннях, вчинках і поведінці, стосунках між героями, випливає з особливостей психології українців. Ця особливість є органічною частиною цільних, життєво правдивих образів-персонажів п’єси. Деякий надмір почуттєвості, навряд чи властивий наймитові-бурлаці, можна відмітити лиш в характері Петра.

3.10. Обряди у творі.

У п’єсі яскраво відтворено народні обряди, пов’язані зі сватанням, весіллям. Згідно з обрядом сватання в ньому повинні брати участь жених і два свати. Проте, щоб не вводити ще одного персонажа, І. Котляревський «залишив» другого свата (Бориса) в хаті Терпилихи. Той так набрався «окаянної варенухи», що й не тримався на ногах. Цим сюжетним ходом автор дотримав правдивого зображення народного обряду й уникнув ускладненості тексту п’єси, бо для Бориса (по суті зайвої дійової особи) потрібно було розробляти окрему роль.

3.11. Мова «Наталки Полтавки».

Мова дійових осіб п’єси виразно індивідуалізована відповідно до їх соціального становища і характерів. Говорять ці персонажі в основному побутовою мовою, але в Наталки, Петра і частково Терпилихи вона позначена ліризмом, а у виборного і Миколи — гумором. Крім того, Петро і Микола, що побували в світах, вживають слова, взяті з міської лексики. В мові дійових осіб нерідко зустрічаються народні приказки і прислів’я («Знайся кінь з конем, а віл з волом», «Живемо, як горох при дорозі: хто не схоче, той не скубне», «На похиле дерево і кози скачуть» тощо), а також народні вирази («Шануючи бога і вас», «Од твого розуму цього не ждав», «Взятись за розум», «Буцім і не знаєш» та ін.), а такожблизькі до пісенних («З кінця світа прилинув би», «Трудно, мамо, викинути Петра з голови, а ще трудніше з серця», «І для того тільки побачились, щоб навіки розлучитися» тощо).

Народна мова у п’єсі «Наталка Полтавка» використана значно ширше, ніж в «Енеїді». Мова виборного, то мова селянської верхівки, вона наказує, лає, повчає.

Тлумачний словник до п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» (фрагмент)

·         Аз (церковнослов’янське) — я.

·         Ангел — у релігійній міфології посланець бога, що зображується у вигляді юнака з крилами.

·         Артикул — стаття, параграф у документі.

·         Баталія — битва.

·         Блаженний — який несе добро, щастя.

·         Бурлака — наймит, бездомна людина.

·         Вашице проше (застаріле) — прошу вашої милості (форма шанобливого звертання до поважної особи).

·          Вашець — ваша милость.

·         Ветхая деньми — дуже стара віком.

·         Виборний — особа, обрана для керівництва громадою, помічник старости.

·          Вишереченний — названий вище.

·         Возний — дрібний судовий чиновник на Україні в старі часи.

·         Гусарин — воїн кавалерійської частини, одягнений у форму особливого зразка.

·          Засідатель — обраний від населення учасник судового процесу.

·         Земство — тут: чиновництво.

·         Ім’ярек (церковнослов’янське, канцеляризм) — назване ім’я, добродій.

·         Кварта — трохи більша за літр міра рідини.

·          Колода — дерев’яні кайдани, що надівали в старі часи арештанту на руки, ноги й шию.

·         Комісар — поліцейський чиновник, пристав.

·         Контроверсія — скарга, що опротестовує судове рішення.

·         Копи — тут: судові засідання.