НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА.
СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНІ ОБСТАВИНИ НАПРИКІНЦІ ХVІІІ ст.
Основні
художні напрями
Класицизм (від лат. classicus — взірцевий) — літературний
напрям, що означає наслідування зразків античності.
Особливості
класицизму:
·
будова художніх творів
на засадах розуму з ігноруванням особистих почуттів людини;
·
наслідування
греко-римського мистецтва;
·
теми до творів
добиралися лише з античної або вітчизняної історії;
·
позитивні
персонажі — герої греко-римської або національної історії, представники панівної
верхівки; негативні — вихідці із соціальних «низів»;
·
зображення героя
тільки під час виконання державного обов’язку; підпорядковування особистих
інтересів державним;
·
наділення своїх
героїв тільки однією-двома рисами вдачі — чесністю, доблестю, розумом, талантом
або зрадливістю, підступництвом, недоумкуватістю тощо;
·
сувора пропорційність усіх частин твору;
·
чіткість,
ясність, простота викладу;
·
пейзажі переважно урбаністичні: фортеця,
палац, міська вулиця або площа; інтер’єри — тронний зал, парадний покій тощо;
·
мова: вживання архаїзмів, слів-символів;
пишномовність;
·
літературний
рід: драма, менше — лірика; епос майже не представлений.
Романтизм виник у літературі, мистецтві та в гуманітарних науках європейських країн в
кінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст.
Романтики, зокрема прогресивні, широко звернулись до
поетичного освоєння народних переказів, легенд, повір’їв і збагатили нашу
літературу відомими баладами, поемами, піснями в народному дусі (чимало
пісенних поезій, написаних романтиками, увійшло у фольклор, наприклад: ряд
поезій молодого Шевченка та ін.).
Цінними в художній спадщині прогресивних романтиків є також твори, в яких оспівано славне
минуле нашого народу і виведено героїчні образи борців за волю (найвидатнішими
з них є, звичайно, твори молодого Шевченка — «Гайдамаки», «Гамалія» та ін.). Романтики створюють в основному ліричні і
ліро-епічні твори.
Реалізм
— літературний напрям, який правдиво відображує
дійсність; звертається увага на взаємини людини і навколишнього середовища. Вже у
творах І. Котляревського правдиво змальовано картини побуту України і разом з
тим порушено деякі важливі питання суспільного життя.
Повне утвердження реалізму в українській літературі здійснено
було Шевченком. Він підніс у своїй творчості найважливіші питання свого
часу, змалював народне життя в усій його глибині. Його реалізм — критичний. У
сатирично змальованих образах царів і їхніх вельмож, поміщиків, чиновників,
духовенства поет гнівно викриває самодержавно-кріпосницький лад у самих його
основах, у його хижацькій суті і закликає до боротьби з цим ладом, до його
знищення.
Теорія літератури.
Бурлескна стильова течія
Бурлеск (від іт. вurla — жарт) — жартівливе трактування в знижувальному тоні
тем і образів, про які звичайно прийнято говорити поважно.
Бурлескна течія вносила в літературу елементи
народного гумору й сатири. В цьому полягало її позитивне значення.
Основна ознака бурлеску — контраст між темою і сюжетом
твору та його словесною формою: про поважні події розповідається
розмовно-побутовою мовою зі значною домішкою грубих слів і висловів,
жартівливим тоном.
Травестія (від італ. «перевдягати») — різновид жартівливої поезії, коли
твір із серйозним або героїчним змістом і відповідною формою переробляється у
твір комічного характеру.
Пародія — сатиричний або гумористичний твір, що імітує творчу манеру
письменника (або літературного напрямку) з метою його висміяти. Зберігаючи
манеру письма, пародист вкладає в неї інший, гротескний зміст.
Бурлеск — це жанр гумористичної поезії. Комічний ефект досягається або тим, що
героїчний зміст зображується в пародійному тоні, або тим, що про буденне
говориться піднесено.
Алюзія — художньо-стилістичний прийом, натяк на певний художній
твір, сюжет чи образ.
Силабо-тонічна
система (від гр. sillabe — склад, tonos —
наголос) — система віршування, яка визначається кількістю складів, числом
наголосів та їх розміщенням у віршованому рядку.
«ЕНЕЇДА»
Тема: змалювання життя українського суспільства к. ХVІІІ — поч. ХІХ ст. різних
верств населення.
3.3. Ідея: висміювання
українських панів і чиновників, козацьких старшин, їх паразитичного життя,
обжерливості, пияцтва, нікчемних сварок і водночас уславлення патріотизму,
вірності обов’язку, мужності, товариської солідарності (Еней, троянці, Низ та
Евріал).
3.4. Основна думка: засобом сміху викрити і засудити негативні соціальні явища суспільства к.
ХVІІІ ст.— поч. ХІХ ст.
3.5. Жанр:
а) епічна поема — великий віршований твір, у якому
розповідається про значні події і видатних осіб;
б) травестійний (з франц. переодягання) твір.
І. Котляревський переодягає своїх героїв в український одяг, згадує про
українські страви, напої, народні ігри, пісні, зображуються риси життя різних
соціальних верств часів автора;
в) бурлескний твір вимагав, щоб про буденне говорилося
піднесено, а героїчний зміст викладався вульгарно.
Таким чином, «Енеїда» — травестійна, бурлескна поема,
оскільки створюється різкий контраст між першоджерелом, міфологічною темою й
прийомами їх розкриття.
3.6. Проблематика:
- соціальна нерівність;
- патріотизм народних мас;
- виховання майбутнього покоління; _ дружба і ворожість;
- любов і ненависть;
- людяність і моральна нікчемність.
3.7. Особливості твору:
«Енеїда» —
енциклопедія життя українського народу. У поемі зібрано велику й цінну етнографічну, етнологічну і фольклорну
інформацію. У структурі поеми описано народні вірування, звичаї, ігри, обряди,
справи, побут, кухню й одяг. І. Котляревський з гумором описує порядки в судах,
війську, канцеляріях. Місце у поемі знайдено й розповіді про влаштування
українських шкіл. У поемі відбито народну мову періоду Гетьманщини, у ній
наводяться зразки не тільки мови суто народної, але й мови, притаманної
козацькій верхівці, фактично новоутвореному українському дворянству. Українське
присутнє у поемі в усьому. Етнічна картина Європи й Азії у поемі також
проходить через «українізацію». Еней-козак зустрічає в античному світі знайомі
йому сучасні народи: гішпанців, прусів, татарву, ляхів, турчинів.
У поемі минуле стало сучасним, сучасне — минулим,
героїчне — побутовим, а побутове — піднесено-урочистим.
3.8.1. Олімпійські боги:
- Зевс (Зевес або Юпітер) — верховний бог, бог блискавки і грому.
- Юнона (Гера) — богиня шлюбу, його дружина.
- Венера (Афродита) — богиня кохання, побічна дочка Зевса, мати Енея.
- Еол — бог вітрів, брат Зевса.
- Нептун — бог моря, брат Зевса.
- Вулкан — бог вогню, покровитель ковалів, чоловік Венери.
- Меркурій — бог торгівлі, посланець богів, син Зевса.
3.8.2. Земні герої:
Еней —
троянський цар, син Венери й Анхіза.
Анхіз — цар
Трої, батько Енея.
Низ та Евріал —
троянські воїни.
Дідона — цариця
Карфагена.
Латин — цар
Латинської землі.
Амата — його
дружина.
Лавінія (Лавіся)
— їх дочка.
Турн — цар
рутульський.
Еванд — цар
аркадський.
Палант — його
син.
Сівілла — жриця
бога сонця Феба.
Композиція. Твір містить шість частин, які змістовно пов’язані з подорожжю Енея і тими
пригодами, що трапилися з ним.
Експозиція: знайомство з Енеєм і його ватагою троянців, які нагадують
козаків-запорожців, з їх завзяттям, хоробрістю, веселими звичаями і войовничим
настроєм.
Зав’язка: подорож Енея з троянцями у пошуках Італії.
Кульмінація: битва Енея з Турном, в результаті якої боги також розділились на два
загони.
Розв’язка: перемога Енея над Турном, бо Зевс зглянувся на героя і став на його бік:
Живе хто в світі необачно, / Тому нігде не буде смачно, / А більш, коли і
совість жметь.
3.11. Сюжет.
У творі накладаються дві сюжетні лінії:
- основна — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі;
- канва сюжету поеми Вергілія.
Перша сюжетна лінія домінує над другою через образну
систему твору. Звідси — історично обґрунтовані висновки про характери героїв як
національних типів, а конкретно — як запорозьких козаків.
Сюжет «Енеїди» майже відтворює сюжет Вергілієвої
«Енеїди». Після зруйнування Трої Еней разом з уцілілими троянцями шукає Італію.
Сім років злостиві боги водили їх морем. Коли троянці прибувають до Італії, їх
зустрічають гостинно. Еней хоче одружитися з дочкою місцевого царя Латина
Лавінією, але того ж__прагне Турн, цар рутульців. Турнові допомагають цариця
Амата, дружина Латина, і цар Евандор. Боги також розділились на два загони:
одні — на боці Енея, інші — Турна. Однак Еней перема- гає Турна в бою і стає
чоловіком Лавінії.
Історичний колорит твору.
У поемі описуються не події римської історії, а минуле
і сучасна авторові дійсність. Найперше історичний колорит виявляється в
зображенні мандрівок запорожців-троянців після зруйнування Січі, структури
козацького війська, його озброєння. Згадуються часи Сагайдачного, Дорошенка,
Залізняка, епізоди з історії козацтва. Автор зі щирим захопленням і сердечним
щемом описує могутність і красу колишнього козацького війська («Так вічній
пам’яті бувало...»). Відчуття старожитності в читача викликає і розповідь про
різні події, що відбувалися в минулому: війна зі шведами, землетрус у першій
половині ХVІІІ ст., страшні напади сарани, набори пікінерів тощо.
Писати правду про одну з найхарактерніших ознак того
часу — кріпацтво — було суворо заборонено, а тому в «Енеїді» знаходимо лише
окремі натяки на це соціальне зло. Пророкуючи Енеєві великі багатства і владу,
Зевс зазначає, що троянський герой «на панщину весь світ погонить». Пани в
пеклі терпіли муки за те, що «людям льготи не давали і ставили їх за скотів».
Юнона обіцяла Еолові подарувати «дівку чорнобриву», тобто кріпачку. На випадки
закріпачення поміщиками вільних людей натякає автор, малюючи злих чарівниць з
острова Цірцеї, які обертали людей на тварин. З позицій просвітителя-гуманіста
І. Котляревський засуджує будь-яке пригнічення людини людиною.
Поетика твору.
І. Котляревський уперше в Україні написав епічний твір
силабо-тонічним віршем (ямбом), найбільш відповідним для української мови
розміром.
3.16. Мова поеми.
Долаючи рамки запозиченого сюжету, переборюючи
традиції травестійного, бурлескного жанру та штучної книжної мови, її «високий»
стиль, І. Котляревський силою таланту й знанням життя народу та фольклору
створив оригінальний реалістичний твір — і в цьому найбільше, епохальне,
неперехідне значення поеми — праматері нової української літератури.
Немає коментарів:
Дописати коментар